Потреба у висококваліфікованих викладацьких кадрах

1.4.

1.4. Потреба
у висококваліфікованих викладацьких кадрах

Рушійною силою перетворень у сфері юридичної освіти має стати викладацький корпус, адже, як відомо, саме кадри вирішують усе. Жодна реформа не завершиться успіхом, якщо її учасники та безпосередні виконавці не будуть, з одного боку, у цьому зацікавлені, а з іншого, за своїми професійними якостями не відповідатимуть потребам реформ.

Нині викладацький корпус українських юридичних ВНЗ формується у декілька способів, де одним із найпоширеніших є спосіб так званого поступового зростання, коли успішний студент спочатку стає аспірантом власної alma mater і потім кандидатом та, можливо, доктором юридичних наук, повязуючи, в результаті, свою професійну діяльність із роботою у ВНЗ. Для порівняння: у Німеччині таку форму академічної карєри позначають терміном "призначення у межах власного ВНЗ" (нім. "Hausberufung"). Саме вона (за винятком деяких застережень) перебуває під прициповою забороною1, оскільки у лоні факультету не повинно утворюватися т.з. особистих "шкіл", у яких певне бачення не отримувало б належної критики і, фактично, могло б "передаватися у спадок". Окрім цього, вважається, що завдяки призначенням у межах власного ВНЗ заохочується патерналізм2, що за короткий термін може перетворити певний факультет або й увесь університет
у т.з. "родинне підприємство".

Завдяки ж українському поступовому зростанню вдається підготувати висококваліфікованого викладача, який, однак, зазвичай зовсім не має досвіду практичної діяльності, до якої він повинен готувати майбутніх юристів. Звичайно, багато викладачів суміщає науково-педагогічну роботу у ВНЗ із приватною юридичною практикою. Проте чи є таке суміщення корисним для підготовки юристів? Позитивно відповісти на це запитання досить складно, оскільки викладач-практикуючий юрист витрачає значну частину свого робочого часу не на підготовку до занять зі студентами, не на проведення наукових досліджень, а на роботу із юридичними справами, які знаходяться у нього в провадженні. При цьому, слід враховувати, що в українських університетах педагогічне навантаження значно більше, ніж у німецьких ВНЗ. Таке суміщення може набути вкрай негативної форми, коли  перше місце посідатиме приватна юридична практика, а останнє викладацька робота, результативність якої, зрозуміло, буде не надто високою.

При цьому не будемо забувати і про інший бік проблеми, повязаний з тим, що певна частина професорсько-викладацького складу ВНЗ не здійснює або не може здійснювати приватну юридичну практику. У першому випадку мова йде про небажання займатися цим видом трудової діяльності, а в іншому про заборону на її здійснення (атестованому професорсько-викладацькому складу ВНЗ системи МВС України, Державної фіскальної служби України тощо, відповідно до вимог Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції"3, заборонено займатися іншими видами оплачуваної трудової діяльності). І тоді студентів (курсантів)-правників готують теоретики, "відірвані" від реалій правозастосовної практики.

Способів вирішення описаної проблеми може бути декілька. Корисним у цьому плані виглядає досвід європейських держав, де протягом багатьох років апробовано відповідні механізми. Так, наприклад, законодавство Німеччини, по-перше, закріплює за професорським складом державних ВНЗ статус державного службовця (чиновника); по-друге, забороняє останнім займатися приватною юридичною практикою; по-третє, запроваджує механізми участі професорів права у здійсненні судочинства в якості суддів за сумісництвом4.

Покращення фахової кваліфікації викладацького корпусу, поміж іншим, може бути здійснено також і за рахунок запровадження практики наукових стажувань доцентів та професорів за кордоном. Подібний крок, на відповідному етапі історичного розвитку, з успіхом здійснили Польща та Грузія. Не була у цьому плані виключенням і Японія, яка 140 років потому масово відправляла студентів та професорів на стажування до Німеччини та Англії5. Великий досвід у цій сфері було напрацьовано також і вітчизняними університетами за часів царату6.

Зрозуміло, що організація закордонних стажувань потребує чималих фінансових ресурсів, яких, на жаль, не мають вітчизняні ВНЗ. Проте, значну допомогу в їх організації та проведенні можуть надати європейські та американські фонди та фундації, серед яких, насамперед, варто згадати: DAAD7, IREX в Україні8, Програму стипендій ім. Едмунда С. Маскі9, Програму академiчних обмiнiв iменi Фулбрайта в Українi10, Програму ім. Г. Гамфрі11, Програму Британської стипендії "Chevening"12, Програму ім. Петра Яцика13, Humboldt Foundation14 тощо.


1 Z. B. Art. 18 Abs. 4 Satz 8 BayHSchPG; Grundsätze für „Hausberufungen“ - Eberhard Karls Universität Tübingen, Beschluss des Rektorates vom 10. September 2008.

2 Reich A., Hochschulrahmengesetz, Kommentar, 5. Aufl., Verlag K.H. Bock, Bad Honnef, 1996, 475 S. § 45. Rdnr. 4.

3 Про засади запобігання та протидії корупції : Закон України від 07квітня 2011 р.
№ 3206-VI // Відомості Верховної Ради України. 2011. № 40. Ст. 404.

4 Мельник Р. С. Склад і основи правового становища суддів адміністративних судів Німеччини / Р. С. Мельник // Право України. 2006. № 12. С. 120123.

5Schloer B. Die Rahmenbedingungen für Veränderungen der juristischen Ausbildung // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції Європеїзація української юридичної освіти: німецько-український досвід, 2015. С. 102 110.

6 Пилипенко О. Є., Єфіменко В. П. Микола Мартиніанович Цитович: наукова та педагогічна діяльність //  Українська біографістика: зб. наук. праць / НАН України, Нац.б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т біографічних досліджень; редкол.: Т. І. Ківшар (гол. ред.) та ін. - К., 2012. - Вип. 9. С. 159-168.

7http://www.daad.org.ua/.

8http://irex.ua/ua.

9http://irex.ua/ua/education/muskie.

10http://www.fulbright.org.ua/.

11 http://ukrainian.ukraine.usembassy.gov/uk/humphrey.html.

12 http://www.chevening.org/ukraine/.

13 http://sites.utoronto.ca/jacyk/index.html.

14 http://www.humboldt-foundation.de/web/home.html.