Потреба в оновленні способів викладення інформації на сторінках навчальної літератури

1.8.

1.8. Потреба в оновленні способів викладення
інформації на сторінках навчальної літератури

Як відомо, якість підручників безпосередньо впливає на рівень занять і зміст самостійної роботи студентів, результативність їхнього навчання та глибину й обсяг знань тощо. На жаль, українська правнича наука, мережа ВНЗ та й уся робота у сфері навчально-методичного забезпечення досі не створили конкурентного середовища на ринку підручників і навчально-методичних матеріалів.

Наразі майже немає підручників з права, які охоплювали б теоретичні та практичні питання з постановкою проблем, містили б матеріали судової практики, задачі (казуси), витяги з наукових публікацій, схеми, таблиці тощо1. Певні зміни у цьому плані намітилися лише завдяки реалізації Координатором проектів ОБСЄ в Україні програми, спрямованої на підготовку навчальних посібників за десятьма основними юридичними дисциплінами, окремі з яких уже надійшли до бібліотек ВНЗ2.

Як правило, підручники з права це компіляція положень нормативно-правових актів і перелік контрольних запитань, які, зазвичай, не виходять за межі описаного в параграфі матеріалу й орієнтовані здебільшого на запамятовування, а не на аналіз3.

Оновлені українські підручники та навчальні посібники мали б відповідати певним стандартам для того, щоб їх, власне, можна було б визнати навчальною літературою. Серед головних вимог до сучасних українських підручників передусім це ті, що стосуються а) обсягу кожного розділу (прибл. 10 стор.); б) застосування прикінцевих зносок; в) посилань лише на сучасну літературу. Хоча цих вимог дотримуються не завжди, все ж вони призвели і до таких характеристик навчальної літератури: відповідні теми рідко повязують із чинним законодавством (це, зокрема, видно з того, наскільки рідко у підручниках цитують конкретні норми відповідних законів); окрім цього, майже не цитуються і не аналізуються рішення судової гілки влади. На жаль, такий стиль викладу має свої обєктивні причини, зокрема це занадто: швидкі темпи зміни законодавства; високий ступінь спеціалізації законодавчих актів; складна система підзаконних актів. Збірки законів є лише для окремих галузей, зокрема для органів судочинства та виконання судових рішень. При цьому, на жаль, немає таких практичних збірок, як, приміром, Сарторіус (нім. Sartorius - постійно актуалізовувана збірка основних законів у галузі адміністративного права, укладена для навчальних потреб). Це, звісно, є недоліком, що позначається на якості навчального процесу. Адже, як можна вирішувати зі студентами під час занять навчальні казуси, якщо немає єдиного інформаційного джерела з відповідної галузі права?

Щодо судових рішень, то тут слід враховувати той факт, що вони стали загальнодоступними лише, починаючи з 2005 р. При цьому, інтерфейс цієї бази даних вкрай незручний для наукових розвідок. Та й суди формулюють свої висновки дуже стисло, не наводячи, при цьому, обґрунтування, які б могли поширюватися і на інші випадки (винятком є лише Конституційний суд України). Це, у  свою чергу, призводить до іншого негативного ефекту: у підручниках майже не знайти різних точок зору  на певну проблему між рядками читаємо "усе є, як є, і нічого не поміняється".

Те саме стосується і змісту, і побудови підручників. Це, зокрема, можна чітко побачити на прикладі поняття "розсуд", яке майже або взагалі не розглядається. Тож йдеться про т.з. "абстрактне розуміння права", адже його застосування у конкретних випадках і передумови для його зміни чи розвитку майже не розглядаються.

Окрім цього, підручники переважно надто спеціалізовані, на кшталт: адміністративне право це лише адміністративне право, конституційне право це лише конституційне право тощо. Це можна добре проілюструвати на прикладі впливу конституційного права на адміністративне право. Ще з часу публікації у 50-х роках XX ст. праці Ф. Вернера (F. Werner) кожен німецький юрист тримає в голові його назву - "Адміністративне право як конкретизоване конституційне право" і знайде у підручниках із загального адміністративного права доволі обємний розділ на цю тему. В одному з відомих українських підручників у розділі "Взаємозвязок адміністративного права з іншими галузями українського права" лише двома короткими абзацами констатується, що зв'язок із конституційним правом є дуже тісним і що Конституція передбачає, що виконавча гілка влади повинна діяти згідно із законом4.

У контексті європеїзації українського права така спеціалізація доволі проблематична, адже європейське право подається лише як право ЄС, а його вплив на окремі галузі права не висвітлюють навіть у тому обсязі, який уже має місце в українському праві. Щоправда, у монографіях простежується інша тенденція у них рішення Європейського суду та Ради Європи враховуються (див., напр., працю В.П. Тимощука щодо адміністративних актів5).

Тож при укладанні нової навчальної літератури необхідно:

  • показувати  зв'язок із чинним законодавством;
  • враховувати судову практику;
  • показувати взаємозвязок окремих галузей права у належному обсязі;
  • наводити приклади з європейського права та права держав-членів ЄС лише там, де вони мають вплив на право України;
  • пропонувати значно більше додаткових матеріалів для поглибленого вивчення відповідного питання.

Те, що підручник з права можна писати по-іншому, продемонстрували науковці юридичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка. По-перше, вони порушили старі вимоги до підручників, запровадивши жанр "монографічного підручника" (це уможливило використання необхідної літератури, у т.ч. тієї, що не вважається сучасною); по-друге, вони відмовилися від вузької спеціалізації, зробивши своїм девізом вислів "Адміністративне право як конкретизоване конституційне право" і врахувавши вимоги європейського права; по-третє,     автори показали іноземні приклади деяких явищ, характерних для українського адміністративного права,  і цим спростили його розуміння. Зрештою великий обсяг літератури та джерел із посиланнями на судову практику уможливлюють подальше ознайомлення з різними точками зору щодо певної проблеми.

Іншою проблемою є коментарі до законодавства. Тут знову проявляються вищезгадувані проблеми: реальний стан права  переважно не враховується. Винятком можна вважати хіба що Коментар до Кримінально-процесуального кодексу видавництва "Юстиніан". Такий стан позначається на якості юридичної освіти, адже у студента немає засобів отримання відповідної систематизованої інформації.
У цьому місці доречним стане висловлювання одного грузинського юриста, котрий певний час працював у Німеччині: "Після того, як я деякий час промучився із правом Грузії, мені стало зрозуміло, що наше право ніколи не буде належним чином розвиватися, якщо ми не матимемо таких коментарів, які є у Німеччині" 6.


1 Стан юридичної освіти та науки в Україні (результати досліджень) / ОБСЄ [Електронний ресурс]. Режим доступу :  http://www.osce.org/uk/ukraine/108309?download=true.

2 Мельник Р. С., Бевзенко В. М. Загальне адміністративне право : навчальний посібник / За заг. ред. Р. С. Мельника. К. : Ваіте, 2014. 376 с.

3 Стан юридичної освіти та науки в Україні (результати досліджень) / ОБСЄ [Електронний ресурс]. Режим доступу :  http://www.osce.org/uk/ukraine/108309?download=true.

4 Адміністративне право України. Академічний курс : підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В. Б. Аверянов (голова). К. : Видавництво "Юридична думка", 2004. С. 135.

5 Тимощук В. П. Адміністративні акти: процедура прийняття та припинення дії : монографія / Тимощук В. П. К. : "Конус-Ю", 2010. 296 с.

6 Schloer B. Die Rahmenbedingungen für Veränderungen der juristischen Ausbildung // Матеріли  міжнародної науково-практичної конференції "Європеїзація  української юридичної освіти: німецько-український досвід" (21 і 22 листопада 2014 р.). Київ : Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2015. С. 102 110.