Прості правила для впорядкування елементів тлумачення

3.2._частина 3_розділ 3_пар. 6_VI_1_б)

б) Прості правила для впорядкування елементів тлумачення

Стосовно порядку перевірки корисним було починати з дослівного змісту, потім включити систематичні аспекти, а тоді вдатись до історичних і, нарешті, закінчити, з особливою ретельністю перевіривши мету регулювання. Дотримання цієї послідовності не є логічно обов'язковим, але виведене на основі практичних міркувань. Адже процес інтерпретації таким чином підвищує свою прозорість. Так, розбіжність дослівного змісту формулювання і законодавчої цілі, зокрема, за умови норм, задуманих як виняток із загального правила, обовязково призведе до звуження (рестрикції) в тлумаченні1,

Приклад:

Слово "може" в § 35, ч. 2 Будівельного кодексу2

але іноді може бути необхідною і розширена (екстенсивна) інтерпретація, наприклад, коли законодавче положення може бути витлумачене як вираз загального правового принципу.

Приклад:

Термін "житло" у ст. 13, ч. 1 Основного закону слід інтерпретувати в широкому сенсі, що включає в себе як комплексну гарантію певної частини простору для індивідуального розвитку особистості відповідно до думки переважної більшості, так і приміщення підприємств та господарюючих субєктів, навіть якщо вони знаходяться у відкритому доступі для загалу3.

Тим часом, телеологічне тлумачення може підтверджувати й висновок дослівної інтерпретації.

Приклад:

А клопоче про надання дозволу на будівництво. Компетентний орган відхиляє це прохання. А додає, що відповідно до § 28, ч. 1 Закону про адміністративні процедури орган повинен передусім його заслухати. Чи слід погодитись із цією думкою?

Дослівне формулювання § 28, ч. 1 Закону про адміністративні процедури передбачає заслуховування у випадку, коли адміністративний акт "втручається у права будь-якої причетної особи". Отже, не кожний "обтяжливий" адміністративний акт, але тільки той, що "втручається", що тягне обмеження існуючих прав, має наслідком обов'язок заслухати особу. Тим не менше, в літературі існує думка, згідно з якою положення § 28, ч. 1 Закону про адміністративні процедури є таким, що регулює всі випадки адміністративних актів, які несуть обтяження, тобто й такі, як відхилення певного дозволу4. Враховуючи додаткове телеологічне міркування, що мета, яка випливає з верховенства права, полягає
у тому, щоб дати сторонам можливість висловити свої зауваження щодо відповідних фактів, Федеральний адміністративний суд5 ухвалив, що заслуховування відповідно до § 28, ч. 1 Закону про адміністративні процедури потрібно, тільки якщо має бути прийнято адміністративний акт, який на шкоду причетній особі погіршує її становище (перетворення статус-кво на статус-кво мінус), але не тоді, коли заява про прийняття адміністративного акта наражається на відмову, а жодного погіршення становища не настало. Адресат, нарешті, мав у звязку зі своєю заявою достатню можливість надати всі факти, що свідчать про його правоту. Отже, правова позиція A є помилковою.

Від питання про порядок перевірки слід відрізняти можливу ієрархію елементів тлумачення. Апріорі чинну ієрархію встановити при цьому неможливо, оскільки в залежності від специфіки кожної юридичної норми дається й відповідь на питання, за якими критеріями слід ранжирувати її тлумачення6. Звідси неважко помітити, що говорячи про каталог елементів тлумачення, мається на увазі не сувора у дотриманні та надійна у своїй результативності система елементів, а перелік критеріїв, які дозволяють методологічно кероване і раціональне тлумачення закону7. Всебічне врахування її вимог виключає залишення поза увагою важливих аспектів, але не перешкоджає тому, що можуть зявитись суперечливі проміжні результати щодо деяких елементів інтерпретації. Їх остаточне узгодження і обґрунтування переваги певного правила тлумачення в кожному конкретному випадку потребує ретельного врахування відповідних підстав8.

При цьому слід мати на увазі, що зі старінням закону варто схилятись до телеологічного тлумачення на противагу історичному, оскільки сучасна інтерпретація має враховувати поточну реальність життя і очікувані від застосування норми наслідки.

Приклад:

Адвокат, який не має ні радіо, ні телевізора, але має доступ до них на персональному компютері, повинен заплатити за це збір за мовлення, порівняй: Адмінсуд Ансбах в 2008 році, 1000 і далі.
§ 10, ч. 1 реч. 2 Баварського Закону про друк робить оприлюднення спростування в газеті залежним від особистого підпису наділеної відповідним правом особи. Чи достатньою у такому випадку є передача телефаксом? Дивись Olg München NJW 1990, 2895: "Відправлення факсу передає рукописний підписаний документ до одержувача тільки як ксерокопію вчиненого підпису і, отже, не відповідає формулюванню § 10, ч. 1, реч. 2 Баварського Закону про друк. Однак на основі цілей вимоги підпису слід допустити й можливість передачі його по факсу. Підписуючи документ, затверджують зміст відповіді, приймають відповідальність за її наслідки та ідентифікують особистість автора, документуючи ці дії належним чином. Ця мета досягається при передачі по факсу у повному обсязі". Порівняй щодо питання допустимості направлення обґрунтування оскарження шляхом подачі компютерного факсу, хоча й за відсутності власноручного підпису, порівняй: GMS OGB-BGHZ 144, 160 (162).

Тогочасні мотиви законодавців, на відміну від сучасних, навряд чи можуть дати інформацію про цільову та функціональну взаємну повязаність норм сучасної правової системи.

Приклад:

У рішенні Федерального загального суду у цивільних та кримінальних справах (BGHZ 50, стор. 325 333 і наступна) суд визнав за профспілками, незважаючи на § 50 Цивільного процесуального кодексу, посилаючись на "передану законодавчим органом протягом тривалого часу все більш і більш відчутну правосубєктність", активну процесуальну дієздатність, зазначивши: "одностороння, "калічна" дієздатність, а саме обмежена пасивністю процесуальна дієздатність, як це випиває зі змісту § 50 Цивільного процесуального кодексу шляхом висновку від зворотного, завязне в нерозв'язному протиріччі з чинним матеріальним правопорядком".

Закони останнього часу, однак, слід оцінювати, враховуючи всі обставини історії їхньої появи9, тому суди, починаючи з найперших рішень після набрання чинності нового закону, знайомляться зі змістом відповідних парламентських документів. Методично, однак, слід зазначити, що за переваги певного способу інтерпретації йдеться не просто про тлумачення, але про нормоорієнтовану оцінку.


1 Щодо здатності до аналогії виняткових приписів: Würdinger, JuS 2008, 949 ff.

2 BVerwGE 18, 247 (250 f.) дивись щодо цього цифру 220. Дивись також: BVerfGE 35, 263 (278) щодо так званої телеологічної редукції особливо наочно представлено Швейцарським федеральним судом: Schweizerische Bundesgericht EuGRZ 2002, 616.

3 BVerfGE 32, 54 ff.; Gornig, in: v. Mangoldt/Klein/Starck, GG, Komm., Bd. 1, 5. Aufl. 2005, Art. 13 I Rn. 21 ff.; a. A. Kühne, in: Sachs (Hrsg.), GG, 5. Aufl. 2009, Art. 13 Rn. 1, 4.

4 Ця аргументація в літературі наштовхується переважно на незгоду, тому лише: Kopp/Ramsauer, VwVfG, 10. Aufl. 2008, § 28 Rn. 26 f.

5 BVerwGE 66, 184 (186); 68, 267 (270); погоджуючись: Bonk/Kallerhoff, in: Stelkens/Bonk/Sachs (Hrsg.), VwVfG, 7. Aufl. 2008, § 28 Rn. 27.

6 Так само: Butzer/Epping, Arbeitstechnik im Öffentlichen Recht, 3. Aufl. 2006, S. 46.

7 Чи гарантують вони переконливе суддівське рішення, чи слід все ж додатково звертатись до прецедентів, догматики правової науки і загальної теорії аргументації (топіку), є предметом наукової дискусії в межах юридичної методики і методології.

8 Зразкове за якістю у повноцінне за обсягом застосування юридичного канону аргументації в тлумаченні виконано у рішенні: Nds. OVG GewArch 2008, 3437 zur Frage, ob ein Berufsbetreuer einen freien Beruf ausübt.

9 BVerfGE 1, 117 (127); 62, 1 (45).