Юридичний переклад

3.3._3.3.1.

3.3. Юридичний переклад

3.3.1. Стандарти  якості  юридичного  перекладу
у ФРН та в Україні

(O.Шаблій)

У своїй праці "Теорія права" (2010 р.) відомий німецький правознавець Бернд Рютерс наголосив: "Разом з європеїзацією національних систем права та глоба­лізацією економічних відносин
у багатьох галузях юридичної практики постають нові проблеми, повязані з іноземними мовами"1. У цьому контексті слушними є і слова відомого австрійського дослідника юридичного перекладу Петера Сандріні: "Правові системи як утворення культури зумовлюють не лише унікальність правових змістів та правових приписів, але й загалом існування власної традиції мовного вираження цих змістів та відповідної комунікації"2. У німецькомовному дискурсі з питань співвідношення права і мови  правові конфлікти (нім.Rechtskonflikte) називають мовними конфліктами (нім. Sprachkonflikte). А відомий німецький лінгвіст Манфред Бірвіш стверджує: "Правові норми це не мовні вислови, а певні структури мислення, передані цими висловами. Однак це не позбавляє їх залежності від мовних формулювань, це лише засвідчує те, що на них поширюється гнучкість, характерна для інтерпретації мовних висловів, і це перетворює їх в одну з конструктивних проблем правових систем"3. Саме тому у німецькомовних країнах співвідношення між правом і мовою  розглядають передусім як проблему методології та філософії права. 
У них лінгвістика права (нім. Rechtslinguistik) бере свій початок саме у правознавстві. Цей термін ввів німецький дослідник
A. Подлех як назву нового узагальнюючого напряму, який обєднував би всі попередні й наступні напрацювання з таких традиційних для теорії та філософії права питань, як, наприклад, мова і правомова права (нім. Rechtssprache), а також мовних проблем у процесі правозастосування. Останнім часом особливої актуальності набули такі проблеми, як багатомовність європейського судочинства та філософсько-правові аспекти мовної гетерогенності розбудовуваної європейської правової спільноти.

У Федеративній Республіці Німеччина система забезпечення якості перекладу складалась упродовж усього XX ст. Сьогодні її ефективність забезпечується трьома незалежними механізмами це, насамперед, інститут незалежного централізованого Державного іспиту (нім. Die staatliche Prüfung für Übersetzerinnen und Übersetzer  sowie für DolmetscherInnen). Йдеться про  особливий вид державного контролю, що спрямований на забезпечення інтересів держави. Адже саме держава є одним із споживачів перекладацьких послуг і вимагає дотримання відповідних стандартів якості у цій галузі (як гарантії державної безпеки загалом). Успішне складання цього іспиту є вирішальним у карєрі перекладача, зокрема: а) він отримує переваги при працевлаштуванні або отриманні замовлень як у державному, так і в приватному секторах; б) це слугує передумовою наступного підтвердження фахової кваліфікації, що забезпечує другий механізм забезпечення якості перекладу, а саме юридичну процедуру отримання повноважень здійснювати засвідчення перекладу (нім. Ermächtigung zur Beglaubigung des Zieltextes).

Сьогодні у сфері перекладацьких послуг України практикують використання стандартів ISO 9000 9003, які не пропонують спеціалізованих правил і процедур, а відтак окреслюють дуже загальні рамки для виконання й оцінювання еквівалентності перекладу фахових текстів. Окрім цього, у сфері юридичного перекладу нагальними є такі проблеми, як відсутність юридичної підготовки перекладачів загалом (переважна більшість з них має традиційну філологічну освіту), так і системної підготовки таких спеціалістів з урахуванням галузевого виду і функціонального призначення юридичного перекладу (далі ЮП), а також недостатність навчальної, довідкової літератури  та дидактичних розробок для навчання ЮП та практичної діяльності спеціалістів з ЮП. З-поміж головних практичних проблем ЮП, виконаного некомпетентними перекладачами, є:

1) небажані юридичні наслідки для фізичних та юридичних осіб, права, правопретензії чи обов'язки яких були неправильно або некоректно викладені у тексті перекладу;

2) притягнення перекладача до юридичної або адміністративної відповідальності;

3) хибний перебіг відповідного фахового дискурсу тощо.

З цього приводу варто звернутися саме до німецьких стандартів якості у галузі перекладу, зокрема широко практикованої норми DIN 2345 ("Übersetzungsaufträge" укр. "Замовлення перекладацьких послуг"), а також нової загальноєвропейської норми DIN EN 15038 ("Übersetzungsdienstleistungen" укр. "Перекладацькі послуги"), що набагато чіткіше виписують вимоги до кваліфікації перекладача та джерел інформації, які він повинен мати у розпорядженні, щоб гарантувати  адекватність перекладу фахових текстів. Попри визначення вимог до виконавця перекладів, ця норма має ще й іншу функцію, а саме спонукає замовника перекладу до усвідомлення складності виконання перекладу фахових текстів і "зобовязує" його забезпечити перекладача усією необхідною додатковою інформацією, якої немає у загальнодоступних довідкових джерелах (нім. Mitwirkungspflichten des Kunden укр. обовязок  сприяння з боку замовника).

Розглянемо конкретніше положення норми DIN 2345, які, на відміну від DIN EN 15038, можна безпосередньо застосовувати саме в юридичному перекладі, і які загалом можуть сприяти досягненню юридичної адекватності тексту перекладу. Зокрема, вартими запозичення є чітко виписані критерії відбору кваліфікованих перекладачів (пункт 4.1.). Так, кваліфікація перекладача включає в себе такі аспекти: 1) освіту (офіційно підтверджену кваліфікацію, що передбачає володіння іноземними мовами
у сфері перекладу, або наявність аналогічного диплома з іноземних мов чи певного фаху, який включає підтвердження знань з теорії і практики перекладу); 2) загальний і спеціальний професійний досвід; 3) знання спеціальної сфери перекладу; 4) участь у заходах з підвищення кваліфікації; 5) набуті перекладацькі вміння та навички; 6) володіння мовами відповідної перекладної комбінації (при цьому слід зважати на те, є рідна мова перекладача мовою оригіналу чи мовою перекладу); 7) наявність досвіду перекладу текстів з відповідної спеціальної сфери перекладу;
8) забезпечення технічними засобами та засобами праці;
9) спроможність дотримання строків виконання перекладу;
10) підтвердження повноважень перекладача відповідним документом про виконання перекладів у відповідній перекладній комбінації мов (у випадку, якщо такий документ вимагається).

Однак, найбільшої уваги заслуговує те, що за таких високих вимог до перекладача, норма DIN 2345 висуває не менш високі вимоги до замовника перекладу, тобто закріплює принцип взаємної відповідальності за кінцевий продукт перекладу. Так, у розділі "Трудова угода між замовником і виконавцем перекладу" (пункт 4.2.) на особливу увагу заслуговують такі положення:
1) замовник повинен надати перекладачеві пояснення щодо функції тексту перекладу і назвати цільову групу (пункт 4.2.3.1.);
2) замовник зобовязаний  поінформувати перекладача щодо мети подальшого використання перекладу і, відповідно, використовувати переклад лише з передбаченою метою. Так, приміром, замовник може домовитися з перекладачем про те, що переклад призначається для обмеженого кола користувачів з метою їх інформування про певний фаховий зміст, або про те, що переклад буде використаний як загальнодоступна публікація (див. пункт 4.2.3.2.); 3) якщо замовник планує використовувати спеціальну термінологію, то він повинен повідомити про це перекладачеві
й надати відповідну документацію; напрацювання перекладачем певної термінології для замовника вимагає окремої домовленості (пункт 4.2.3.3.); 4) коли ж замовник захоче використати певний національний варіант мови (напр., швейцарської німецької), то він зобовязаний  укласти про це окрему домовленість з перекладачем. [...]; 5) якщо через культурні розбіжності існує необхідність зміни змісту тексту перекладу порівняно з  текстом оригіналу (для того, щоб він виконував свою первісну функцію), то перекладач у зворотньому напрямку повинен повідомити про це замовнику (пункт 4.2.3.7.).

А загалом особливо важливими є зобов'язання замовника надати перекладачеві якнайповнішу необхідну підтримку шляхом забезпечення відповідним матеріалом та виробничою інформацією, які можуть знадобитися під час виконання перекладу, зокрема: спеціальною літературою, списками термінів, глосаріями, супутніми чи довідковими текстами, а також ознайомити його
з технологічними процесами тощо. Окрім цього, замовник повинен призначити кваліфікованих фахівців, які консультуватимуть  перекладача у разі виникнення запитань. Та й самому замовнику з метою підвищення загального рівня якості перекладу рекомендовано підтримувати зворотний звязок з перекладачем з питань перекладу і виконання ним перекладацького замовлення.


1 Rüthers B., Fischer, Chr. Rechtstheorie: Begriff, Geltung, Anwendung. 5. überarb. Aufl. München : C.H. Beck, 2010.   С. 107.

2 Übersetzen von Rechtstexten Fachkommunikation im Spannungsfeld zwischen Rechtsordnung  und Sprache. Peter Sandrini (Hrsg.). Tübingen: Narr, 1999. С 10.

3 Bierwisch Manfred. Recht linguistisch gesehen // Rechtskultur als Sprachkultur. Grewendorf, Günter (Hrsg.). Frankfurt/Main: Suhrkampf, 1992. C. 42 68.