ВСТУПНІ СЛОВА

Йенс Краус-Массе

керівник юридично-консульського відділу посольства Федеративної Республіки Німеччина в Україні

Шановні пані та панове!

«Les hommes naissent et demeurent libres et égaux en droits»!

Ще у 1789 році Французька національна асамблея наголосила, що люди є вільними та рівними у своїх правах – правах, що належать людині від природи і є невідчужуваними. Таким чином, ця країна вперше у Європі визначила, що саме права людини повинні стати обмеженням для діяльності держави.

Така ситуація тривала декілька років, допоки Перша Французька Республіка не була поглинута хаосом терору, що на тлі економічних та соціальних змін поставив під загрозу щойно створене правове підґрунтя для прогресивного розвитку суспільства. 4 липня 1776 року Об’єднані колонії, які незабаром стали Сполученими Штатами Америки, проголосили, що «дані (природні) права є тією річчю, що не потребує оспорювань, бо люди є рівними перед своїм Творцем (Богом) та наділяються ним правами, які не можуть бути відчуженими, до яких передусім належать право на життя, свободу та пошуки власного щастя».

У Німеччині подібна до французької ситуація тривала до 1848 року, коли вперше за Імперським законом «Про основні права німецького народу» на законодавчому рівні закріплено й гарантовано основні права людини. У 1849 році вони були закріплені в Імперській конституції, проте в найбільш впливових землях Німеччини, на жаль, так і не знайшли свого застосовування, а в 1851 році їх взагалі скасували.

Паралельно з цим активно розвивався принцип поділу влади на гілки, який закріпився 1791 року у Франції та Речі Посполитій прийняттям конституцій, де було передбачено положення щодо поділу влади на три гілки. У Німеччині поділ влади було закріплено лише у 1849 році. У ті часи даний принцип не відігравав великої ролі, оскільки Польща через розпад втратила своє значення однієї з країн-лідерів; Франція була виснажена епохою якобінського терору та вбачала свій порятунок у приході до влади Наполеона як єдиного правителя; Німеччина ж у дану епоху перебувала у періоді Реставрації. Проте навіть у часи Реставрації існували необхідність і, найголовніше, бажання кодифікувати право з метою надання судовій гілці влади незалежної ролі.

Даний процес тривав понад сотню років. Так, у міжвоєнний час важливе місце відводили правам меншин, а Веймарська Конституція майже всі основоположні права зробила законодавчим застереженням – аж до часу, коли на тлі націонал-соціалістичних актів Голокосту, що мали руйнівні наслідки для Німеччини та для всього світу загалом, у 1948 році розпочався ренесанс індивідуальних прав як головного обмеження діяльності держави. Із «Загальною декларацією прав людини» найважливішого значення набуло поняття «гідність людини», яке власне і є темою цього важливого семінару.

Генеральна Асамблея ООН надзвичайно чітко визначила, що «визнання гідності людини, притаманної їй від народження, а також рівних та невідчужуваних прав людини в усіх країнах-учасницях людської спільноти є основою Свободи, Рівності та Миру у світі».

Основний закон Німеччини від 23 травня 1949 року у своїй першій статті ставить на найвищу позицію положення, яке є темою нашого семінару сьогодні, – гідність людини. У Конституції Німеччини стаття 1 проголошує, що «Гідність людини є недоторканною». Творці Основного Закону наголосили, що завданням усіх гілок влади є охорона людської гідності. Не буде перебільшенням сказати, що це стало майже «не підйомним» завданням, ураховуючи те, що зробила влада Третього Рейху з самим розумінням ставлення до людини як особистості.

Факт того, що центральною темою семінару стало поняття «людська гідність», є заслугою Центру польського права та ГО «Німецько-український правознавчий діалог». За це я безмежно Вам вдячний! Також я хочу висловити подяку Київському національному університету ім. Тараса Шевченка за допомогу у проведенні цього заходу.

Людська гідність посідає надзвичайно важливе місце у німецькому науковому юридичному дискурсі, а також в усій системі юридичної освіти. За період своєї 65-річної діяльності (з часу вступу у силу нашої Конституції) німецькі суди, особливо Федеральний

Конституційний суд Німеччини, у своїх численних рішеннях неодноразово доповнювали правове тлумачення цього невідчужуваного та недоторканного права, а також, що є унікальним в історії судової практики як такої, сприяли запровадженню нового основоположного права – «Права на інформаційне самовизначення».

Я бажаю семінару успіху, учасникам – цікавих дискусій та плідного міжкультурного обміну!

Проф. Роман Мельник

директор Центру німецького права

Людська гідність є недоторканною, але що ми розуміємо під «гідністю», «людиною» та «недоторканністю людини»? Із цих основних запитань та пошуку відповідей на них, шановні учасники семінару-тренінгу, ми розпочинаємо сьогоднішній захід. Він особливий, адже наша робота носитиме тристоронній характер – україно-польсько-німецький! І мені здається, що такий підхід у контексті проблематики людської гідності є не тільки і не стільки бажаним, як обов’язковим – бо усі ми з вами добре розуміємо, наскільки складною є обрана тематика, а відтак до її опрацювання бажано запросити широке коло фахівців, які представляють різні правові школи, різні країни, різні культури, говорять і думають на різних мовах.

Проблематика людської гідності, перебуваючи на стику моралі, філософії, культури та права, в останні десятиріччя привертає щораз більшу увагу як з боку теоретиків, так і з боку практиків. Категорія «людська гідність» отримує закріплення у нормативних актах, набуваючи, у зв’язку з цим, характеру правила поведінки, право-обов’язку, з яким мають узгоджувати свої дії та рішення учасники суспільних відносин. Насамперед йдеться про конституційний рівень нормативного регулювання. Так, у Конституції України зазначено: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (ст. 3), а також: «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах» (ст. 21).

Подібні положення ми можемо знайти у Конституції Республіки Польща, у ст. 30 якої сказано: «Природна і невідчужувана гідність людини є джерелом свобод і прав людини і громадянина. Вона непорушна, а її повага і охорона є обов’язком публічної влади».

Людську гідність не оминає своєю увагою і Основний закон Федеративної Республіки Німеччина: так уже у ст. 1 сказано, що «людська гідність недоторканна. Поважати та захищати її – обов’язок усієї державної влади».

Уже з цих положень стає зрозумілим те величезне значення, яке надається людській гідності сучасними демократичними, соціальними та правовими державами. Проте виникає запитання, а наскільки наші знання, наша уява та глибина нашого занурення у цю проблематику відповідають тій високій ролі, яка відводиться людській гідності сьогодні. Відповідь на це, а також низку інших запитань, і має дати наш сьогоднішній семінар-тренінґ.

На завершення свого виступу я хотів би сказати також і про те, що наша зустріч з вами, шановні колеги, є вищою мірою символічною, адже 21 листопада Україна вдруге відзначатиме нове державне свято

– День гідності та свободи! Підписуючи Указ про запровадження цього свята у 2014 р., Президент України П.Порошенко сказав: «Україна – це територія гідності і свободи. Такими нас зробила не одна, а дві революції – наш Майдан 2004 року, який був святом Свободи, і Революція Гідності 2013 року. Це був надзвичайно важкий іспит для України, коли українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення до свободи».

Отже, шановні колеги, мені здається, що і нам з вами, представникам юридичної науки, працівникам органів державної влади, членам громадських організацій потрібно також продемонструвати наше ставлення до розуміння людської гідності, а головне – нашу з вами готовність наповнити підручники, посібники, коментарі новими і такими важливими знаннями про найвищий орієнтир для взаємовідносин між людьми у державі, яким є людська гідність!